Культура живої народної мови – проблемне завдання нашого сьогодення. “Висока культура розмовної i писемної мови, глибоке знання i вiдчуття рiдної мови, умiння користуватися її виразовими засобами, її стилiстичною багатограннiстю – найкраща опора, найвiрнiша допомога i найбiльш надiйна рекомендацiя для кожної людини в її громадському життi i творчiй дiяльностi”, -писав В.В. Виноградов. У процесi формування культури мови сценiчне мовлення завжди було зразком, еталоном лiтературної мови. Дбати про образнiсть мови її чистототу i досконалiсть – вiдповiдальне завдання акторiв-аматорiв.
Отже в цьому матеріалі ми спробуємо виділити основні напрямки в яких потрібно працювати керівникам театральних студій за для вдосконалення сценічної мови акторів-аматорів.
ДИКЦІЯ
Дикцiя – це чiтка вимова i правильна артикуляцiя кожного звука (фонеми). Процес словотворення вiдбувається рефлекторно: мовнi звуки створює мовний аппарат, який складається з органiв дихання (легенi та дихальне горло), голосових (гортань з голосовими звязками) та надгортанних порожнин (горло, порожнина рота i носа). Щоб удосконалити дикцiю, необхiдно навчитися користуватися свiдомо своїм мовним апаратом, вiльно володiти ним. Вирiшальну роль у створеннi чiткоi дикцiї має артикуляцiя кожноi фонеми, яка утворюеться завдяки рiзним положенням язика, губ, м’якого пiднебiння. Перед тим, як опрацьовувати артикуляцiю звукiв, необхiдно оволодiти так званою артикуляцiйною гiмнастикою, яка допоможе розвинути м’язи мовного апарату .
АРТИКУЛЯЦІЙНА ГІМНАСТИКА
1. Розкривання рота.
Нижня щелепа вiльно падає вниз (приблизно на два пальцi, покладених один на другий, мiж зубами), Язик лежить плоско, корiнь язика опущений, м’яке пiднебiння (маленький язичок) пiдняте. Спокiйно закрити рот. Рух губ, щелеп пiд час вiдкривання i закривання рота мусить бути м’яким.
2. Вiдкриття верхнiх зубiв.
Пiдтягнути верхню губу i розтягнути її горизонтально, нiби “на посмiшку”, але так, щоб не було видно ясен, а тiльки переднi верхнi зуби. Вправа робиться легко, пластично. М’язи обличчя повиннi бути спокiйнi, зуби не стиснутi.
З. Вiдкриття нижнiх зубiв.
Нижня губа опускаеться донизу i розтягується горизонтально, так щоб були виднi переднi нижнi зуби. Нижня щелепа в цей час нерухома, рот трохи розкритий.
4. Чергування рухiв верхньої i нижньої губ.
а) пiдняти верхню губу – опустити її;
б) пiдняти нижню губу – опустити її.
5. Рух зiмкнутих випнутих губ вперед i розтягування їх в стсрони.
Щiльно зiмкнутi губи випинаються вперед, потiм енергiйно розтягуються в сторони. 3уби стиснутi.
6. Рух зiмкнутих випнутих губ вперед, налiво, направо, вгору, вниз /утворюючи коло/:
а) зiмкнутi губи вперед, налiво, знову на середину;
б) зiмкнутi губи вперед, направо, знову на середину;
в) зiмкнутi губи вперед , вгору, знову на середину;
г) зiмкнутi губи вперед, вниз, знову на середину;
д) рухом зiмкнутих губ вперед, направо, вгору, налiво вниз утворити коло. Зуби стиснутi щелепи нерухомi. Вправи проробляються повiльно.Вправи для губ надають м’язам пружностi, гнучкостi i виробляють хорошу рухливiсть рота.
7. Вправи для нижньої щелепи
1. Вiдкрити рот на два пальцi
2. Вiдкрити рот. Щелепа посувається налiво i направо.
3. Щелепа рухається направо, вгору, налiво, вниз (тобто утворює коло) Вправи робити легко, без поштовхiв
8. Вправи для язика
1. Вихiдне положення: рот широко вiдкритий, язик лежить плоско, не горбиться, кiнчиком торкається нижнiх переднiх зубiв. Корiнь язика опущений, як в момент позiхання. Висунути язик якомога бiльше з рота, а потiм втягнути так, щоб утворилася лише м’язова грудка, а кiнчик язика став непомiтним. Пiсля цього язик повертається у вихiдне положення.
2. Вихiдне положення теж саме. Нижня щелепа нерухома. Кiнчик язика пiднiмається до коренiв верхнiх переднiх зубiв i опускається до коренiв нижнiх переднiх зубiв.
З. Вихiдне положення теж саме. Язик рухається направо i налiво до внутрiшнього боку щiк.
4. Вихiдне положення, в основному, теж саме, але рот напiввiдкритий. Язик висувається назовнi “лопатою”, тобто має плоску широку форму. Своїми краями вiн мав торкатися куточкiв рота. Пiсля цього повернути язик у вихiдне положення.
5. Вихiдне положення, як у вправi № 4. Язик висуваеться назовнi “жалом”, тобто мае бiльш загострену форму. Пiсля цього повернути язик у вихiдне положення.
6. Язик висувається то “лопатою”, то “жалом”.
7. Рот напiввiдкритий. Язик з вихiдного положення загинається до пiднебiння i повертається у вихiдне положення.
Пiд час цих вправ для самоконтролю необхiдно використовувати дзеркало. Починати роботу над голосними i приголосними фонемами треба з встановлення правильного положення артикуляцiйного апарату при вимовi кожної фонеми. Тiльки зафiксувавши його,можна переходити до вимовляння звука вголос. Вправи слiд виконувати, слiдкуючи за диханням: вдих – скорочуеться дiафрагма, розширюються легенi та нижнi ребра затримка – фiксуєте вдих, пiсля цього починаємо повiльний видих на голосну, або приголосну фонему. Вправи треба проробляти у середньому регiстрi, слiдкуючи за вiльним проходженням звука в резонатори, уникати напруження шийних м’язiв – звук повинен бути легким, меложiйним, чистим.
Працюючи над голоснми фонемами, необхiдно уникати надмiрної артикуляцiї, тобто широкого розкривання рота, надто перебiльшених рухiв губ. Звучання голосних буде ясним, виразним i дзвiнким внаслiдок зiбраностi i округлостi звука. Працюючи над приголосними слiд пам’ятати, що приголоснi фонеми в українськiй мовi бувають основнi (б, в, п, р), пом’ягшенi (сь, ть), подовженi (дд, лл, нн) Засвоївши першi вправи, можна приєднувати фонему до фонеми. Починати вправи слiд тихо i повiльно, закiнчувати – голосно i швидко; проробляти в наспiвному тонi, стаккато, розмовно, з поступовим пiдвищенням на тон або пiвтону вгору i, так само, спускаючиоь назад.
В роботi над текстом, крiм правильної вимови та логiчної виразностi, необхiдно майстерно використовувати мовнi засоби – розкриття пiдтексту, створення бачень на основi авторського тексту та передачу їх об’єкту.
ДИКЦІЙНА ГІМНАСТИКА
i – е i – а i – о i – у i – и
е – а е – а е – о е – у е – и
а – i а – е а – о а – у а – и
о – i о – е о – а о – у о – и
у – i у – е у – а у – у у – и
и – i и – е и – а и – у и – и
Б-П
бi – бi – бi – бi – бi – б
бе – бе – бе – бе – бе – б
ба – ба – ба – ба – ба – б
бо – бо – бо – бо – бо – б
бу – бу – бу – бу – бу – б
би – би – би – би – би – б
пi – пi – пi – пi – пi – п
пе – пе – пе – пе – пе – п
па – па – па – па – па – п
по – по – по – по – по – п
пу – пу – пу – пу – пу – п
пи – пи – пи – пи – пи – п
бi – бi – бi – бi – бi – п
бе – бе – бе – бе – бе – п
ба – ба – ба – ба – ба – п
бо – бо – бо – бо – бо – п
бу – бу – бу – бу – бу – п
би – би – би – би – би – п
бi – бе – ба – бо – бу – би
пi – пе – па – по – пу – пи
бi – бi, бе – бе, ба – ба, бо – бо, бу – б, би – би
пi – пи, пе – пе, па – па, по – по, пу – пу, пи – пи
бi – пи, бе – пе, ба – па, бо – по, бу – пу, би – пи
пi – пе, пе – па, па – по, по – пу, пу – пи, пи – пi
Наданi таблички можна комбiнувати i проробляти з усiма iншими звуками
Ускладненi сполучення
лрi-лре-лра-лро-лру-лри
рлi-рле-рла-рло-рлу-рли
вдiтi-вдете-вдата-вдото-вдуту-вдити
кптi-кпте-кпта-кпто-кпту- кпти
Вправи на голоснi та приголоснi
i
iволга iдеалiзм веселощi
iграшка iдiот голубцi
iдол iзоляцiя далебi
iзумруд iз-пiд далi
iкона iлюзiя дверi
О
оазис обоз жабо
обгорiлий однорогий залiзо
окоп оратор окремо
ортопед осколок слово
осика офорт осяйно
Є
євнух воєвода монпасьє
єгер кар’єра фойє
єзуїт орiєнтир ллє
єпископ п’єса євангелiє
єфрейтор реквiєм востаннє
Б
багатий абрикоса вроздрiб
бенефiс вибори вируб
бильце гарбуз голуб
бiблiотека добридень горб
благополучний звабливий гриб
П
пансiон апофеоз виступ
пилосос безпартiйний грип
плацдарм люпин залп
пульсатор льонопрядильний хроноскоп
п’ятирiчка розляпати цiп
Р
радiатор гастролер аматор
реставратор електрокар балагур
рiзнобiй прокат гумор
рутина парасолька казкар
рябий хiрургiя мiстер
Щ
щавель батькiвщина борщ
щебет любощi дощ
щиголь натурщиця кущ
щовечора хрещатий плащ
щупальце якщо плющ
Так само слiд опрацьовувати виразнiсть i чiткiсть звучання в словах з усiма iншими звуками, при цьому навiть найлегшi, найпростiшi вправи повиннi бути пiдкоренi внутрiшньому змiсту, тобто пророблятися з певним завданням: наказувати, забороняти, просити, кликати, заспокоювати i т.п.
Прислiв’я, приказки, вiршованi тексти
i
Бiлий, як iнiй
Не в тiм рiч, що у хатi пiч,
А в тiм дiло, щоб у печi кипiло.
Нiс так нiс – як через Днiпро мiст.
Нi хлiба, нi солi в фашистськiй неволi.
Я обiймаю землю молодую,
Снiги палю, як вiтер весновiй,
Людинi я будущину будую
Будущину в родинi свiтовiй.
По бородi текло, а в ротi сухо було.
Один без другого як око без ока
О
От менi повезло!
Їхав я на мотоло…
Млото… Томоло…
Мо -то -ро -ле -ром в село!
/Г.Бойко “Повезло/
Є
У березнi сiм погод надворi: сiє, вiє, крутить, мутить,
припiкає й поливає.
Б
Добре роби – добре й буде.
Багато снiгу – багато хлiба.
Багачевi прибиль, а бiдняковi загибель.
Якби знала, що покине, –
-Була б не любила;
Якби знала, що загине,-
Була б не пустила;
Якби знала – не ходила б
Пiзно за водою,
Не стояла б до пiвночi
3 милим пiд вербою,
Якби знпала!:
/Т.Шевченко. “Тополя”/
П
Падав снiг на порiг:
Кiт злiпив собi пирiг
Поки смажив, поки пiк –
А пирiг водою стiк.
Кiт не знав, що на пирiг
Треба тiсто, а не снiг.
/П.Воронько “Кiт не знав”/
Не краса красить, а розум.
Посiєш впору – збереш зерна гору.
У нас народи вiльнi, бо права всiм рiвнi
Радiє даль, радiють гори й води
i рветься з серця радiсний наш спiв
Здiймай до зiр чоло своє народе, –
Своїм трудом ти радiсть заолужив*
/В.Сосюра “I от прийшов вiн:”/
Щ
Щастя добре, а правда краще.
Шасливi щастя не шукають.
Де бригадир ледащо – там бригада нiнащо
ОРФОЕПІЯ
Орфоепiя – це правильна лiтературна вимова звукiв та їх сполучень. Як вiдомо, кожна нацiональна мова має свої мовнi норми. I хоча росiйська, бiлоруська i українська мови близькоспорiдненi, але кожна з них має свої особливостi в морфологiчнiй будовi, синтаксичнiй структурi, у вiдтвореннi мовного колориту i т.п. Якi ж основнi орфоепiчii норми має українська мова:
- Усi голоснi звуки (як наголошенi, так i ненаголошенi) вимовляються чiтко, виразно i ясно. Неприпустиме змiщення ненаголошеного звука 0 звуком А, так зване “акання”. Навпаки, фонема 0 має нахил до У, якщо в наступному складi стоять У або I: (З(Оу)ЗУЛЯ, Т(Оу)БІ)
- Дзвiнкi приголоснi перед глухими не оглушаються – вимовляються (казка, санки, бiгти), так само i глухi приголоснi перед дзвiнкими вимовляються дзвiнко (правопис – боротьба, вимова – бородьба). Ця властивiсть української мови – збереження дзвiнкостi приголосних – має мiсце як наприкiнцi слова, так i всерединi його. Звук В у кiнцi слова, на початку та в серединi перед приголосними вимовляється, як нескладовий У : (КИЇ(уВ)), ДІ(уВ)ЧИНА).
- Прийменник i префiкс З перед глухими приголосними вимовляється як С: (правопис – з хати, вимова – с хати; правопис – зсохлий, вимова – сохлий).
- “Подовженi” приголоснi фонеми -вимовляються як довгий приголосний звук: “(правопис – вiддаль, вимова – вiд:аль; правопис – камiння, вимова – камiн:я).
- Сполучення шся, жся, чся, ться, тця, дця, тш, тч, сш, зш, шцi, жцi, чцi, тцi – внаслiдок асимiляцiйних процесiв вимовляються вiдповiдно як сься, зься, цься,цьця, цься, цься, чш, чч, шш, жш. сьцi. зъцi, цьцi, цьцi: (правопис – спiлкуються вимова – спiлкуюцьця, правопис – вiтчизна, вимова – вiччизна правопис ~ рiчцi, вимова – рiцьцi).
- Сполученя стц, здц, стн, стс, стч, стд, доськ, тств, стськ, нтськ, нтств – у вимовi спрощуються вiдповiдно на сьц зьц сн ос шч, зьд дзьк цтв сьськ ньськ нств: (правопис артистцi, вимова – артисьцi; правопис – багатство, вимова – багацтво).
Володiння дикцiєю та орфоепiєю допоможе не тiльки досконалому створенню сценiчного образу, але й активiзуе процес спiлкування з глядачем.
ЛОГІКА МОВИ
Щоб виразно, чiтко i точно доносити до слухачiв “лiнiю думок” твору, необхiдно опанувати логiкою сценiчної мови. Кожне окреме речення нашої звучащої мови дiлиться на смисловi групи, якi складаються з одного або кiлькох слiв. Такi смисловi групи в серединi речення називаються мовними тактами. Логiчний аналiз починаємо з визначення пауз, тобто мовних тактiв. Якi ж паузи ми використовуємо для цьогоi
По-перше, так звана граматична пауза, яка визначена роздiловим знаком. Проте, без пауз читаються звернення, якщо вони стоять в серединi та в кiнцi речення, вставнi слова, вигуки, пряма мова i слова, що її пояснюють, речення з постiйними епiтетами.
По-друге – логiчна пауза, яка не визначена в текстi роздiловим знаком. ставиться перед сполучником для вiдокремлення сфери пiдмета вiд сфери присудка та групи пояснювальних слiв, при невизначеному порядку слiв у реченнi – – iнверсiї.
Неправильно визначена логiчна пауза порушує логiку, тобто спотворює головну думку, надає реченню iнший змiст.
“Простити не можна | заслати в Сибiр
“Простити | не можна заслати в Сибiр”
Особливе мiсце займає психологiчна пауза. Вона може стояти в будь-якому мiсцi, але головне – повинна бути заповнена “внутрiшнiм життям”, перетворена на дiю.
Так i остовпiв Тарас, коли побачив, що це був Айдрiй
/М.Гоголь/
– це майже непомiтна зупинка, яка дає можливiсть змiнити темп для видiлення ударного слова.
I серце його було мужнє
Декiлька слiв про тривалiсть пауз. Як уже вiдомо, люфт-пауза – непомiтна зупинка. Значно бiльшої тривалостi вимагає психологiчна пауза. Граматична пауза, яка позначається комою, коротша, нiж та, що позначається трьома крапками i т.п.
Необхiдно визначати тривалiсть пауз у кожному конкретному випадку окремо в залежностi вiд розкриття подiй i дiйових фактiв акцентуючи увагу слухачiв на головнiй думцi .
К.С. Станiславський писав: “Частiше берiть книгу, олiвець, читайте i дiлiть прочитане на мовнi такти. Привчiть до цього своє вухо, око й руку… Розмiчання мовних тактiв i читання за ними вельми корисне: це змушує аналiзувати прочитане, вникати в його суть.
Ось чому звичка говорити за тактами не тiльки надасть вашiй мовi стрункої форми, зробить її зрозумiлою в передачi, але й поглибить її змiст, бо примусить повсякчас думати про суть того, що ви говорите на сценi: Роботу над вимовою та словом треба завжди починати з подiлу на мовнi такти, або, iнакше кажучи, з розстановки логiчних пауз”
Пiсля визначення мовних тактiв, необхiдно знайти в кожному з них слово, яке найбiльш важливе для донесення думки. Цi слова i будуть ударними або наголошеними. “Наголос – це видiлення, любовне ставлення до слова, або, вiрнiше, до того, що пiд ним. Це смакування почуття або думки, це словесне, образне зображення його у тому виглядi, в якому його уявляє той, хто говорить” Найчастiше наголошуються дiєслова, слова в кiнцi речення, новi поняття, протиставлення або порiвняння, iменники в родовому вiдмiнку. Займенники та прикметники наголошуються при умовi, якщо у реченнi вони вiдповiдають на питання чий, чия, чиєi Та який, яка, якеi, або протиставляються один одному. У групових найменуваннях наголошується останнє слово. Прийменники, сполучники, зв’язки та частки нiколи не наголошуються. Видiляємо наголошенi слова iнтонацiйним забарвленням – пiдвищенням i пониженням, прискоренням i уповiльненням, посиленням i послабленням тону. Одноманiтнi iнтонацiї, занадто повiльний або швидкий темп збiднюють мову. Ритмомелодика речення може порушувати сприйняття цiлеспрямованого, послiдовного розвитку думки.
Отже, дикцiйна яснiсть та виразнiсть, орфоепiчна чистота, правильнi наголоси, логiчна вiдшлiфованiсть вислову – неодмiннi ознаки культури мови. Не може бути сумнiву в тому, що актори-аматори повиннi досконало знати свою мову, любити її, розумiти безмежну її могутнiсть, адже мова народного мистецтва впливає на формування загальнонацiональної мови, чистоту i розмаїтiсть якої нам треба берегти.
Немає коментарів:
Дописати коментар