Мої публікації

УДК 792:111.852
Зозуля І.П. – керівник театрально гуртка (Зборівський коледж Тернопільського національного технічного університету ім. І.Пулюя)
ТЕАТРАЛЬНО - ЕСТЕТИЧНІ ПОГЛЯДИ В. Е. МЕЙЄРХОЛЬДА
Анотація. У статті досліджено естетичні засади умовного театру Всеволода Мейєрхольда театрального режисера, актора, педагога, одного із реформаторів світового театру. Здійснено огляд наукової літератури з досліджуваної проблематики.
Ключові слова: умовний театр, символізм, сценічна дія, драматургія, режисура.
Аннотация. В статье исследованы эстетические принципы условного театра Всеволода Мейерхольда театрального режиссера, актера, педагога, одного из реформаторов мирового театра. Осуществлен обзор научной литературы по исследуемой проблематике.
Ключевые слова: условный театр, символизм, сценическое действие, драматургия, режиссура.
Annotation.  Аesthetic principles of the conventional theatre of Usevolod Meyerhold, theatre director, an actor, an educator, one of the reformer of the word theatre, are investigated in this article. The review of scientific literature in the research problems is also conducted.
The key words: conventional theatre, symbolist, stage action, dramaturgy, direction.
Драматичний театр кінця XIX початку XX ст. формує  нове уявлення про сценічний  простір, про принципи побудови та  відносин з драматургією.
В історії російського режисерського театру однією з головних фігур є В. Мейєрхольд. У численних практичних і теоретичних роботах  В. Мейєрхольд розвинув власну театральну концепцію. Вона не тільки внесла ряд важливих новаторських елементів в процес формування  поглядів на художні принципи драматичного мистецтва, але і зробила органічним звернення сучасного театру до традицій колишніх століть. Відкриття та ідеї В. Мейєрхольда мають велике значення для історії і практики як російського, так і світового драматичного театру. Їх вплив простежується в оперних і балетних постановках, кінематографі, масових уявленнях. У XXI столітті театральна концепція В. Мейєрхольда продовжує робити істотний вплив на світовий режисерський театр.
Література, присвячена режисерському мистецтву В. Мейєрхольда, величезна і охопити її усю досить складно. Його театральна  діяльність залишила в пресі широкий шлейф численних рецензій, полемічних статей, теоретичних міркувань, повідомлень про диспути і суперечки, спричинених його виставами.  Початок глибокому всебічному вивченню спадщини В. Мейєрхольда  у радянському театрознавстві поклала фундаментальна праця  К. Рудницького «Режисер Мейєрхольд», що вийшла  в 1969 році. У цій монографії вперше дана загальна характеристика методики В. Мейєрхольда, докладно реконструйовані вистави всіх періодів його творчості.  У 1968 р. видавництво «Мистецтво» випустило унікальний двотомний збірник літературної спадщини В. Мейєрхольда. У ньому зібрані статті, листи, промови, записи бесід з режисером, прокоментовані  А. Лютневим і Б. Ростоцьким. Істотний вклад у збагаченні  літератури про творчість  В. Мейєрхольда зробили Волков Н., Гвоздев А., Гладков А., Захава Б., Варпаховський Л., Луначарський А., Охлопхов Н. Також є велика кількість документальних робіт, які допомагають наблизитися до творчості В. Мейєрхольда, але його внутрішня сутність, театрально-естетичні погляди залишаються недостатньо розкритими. Метою статті є дослідження  театрально-естетичних поглядів В. Мейєрхольда. Реалізація даної мети передбачала вирішення низки завдань: проаналізувати теоретично-методологічну базу дослідження, розглянути творчий шлях та педагогічну діяльність режисера, визначити  основні естетичні засади умовного театру В.Мейєрхольда.
  Однією їз тенденцій театрального мистецтва кінця ХІХ століття було панування натуралізму на театральній сцені, саме від цього намагався відійти митець. Теорія «умовного театру» В. Мейєрхольда складалась .поступово, крок за кроком. Режисер порівнював, вивчав та випробовував техніку різних театральних культур, звертався до театрального минулого, де знаходив підтвердження для своїх творчих ідей. За образним висловом Е.Зноско-Боровського, В. Мейєрхольд «здійснював прогулянки своєю уявою театрами різних  країн та епох: Іспанії, Сходу, Італії. Всюди брав натхнення, звідусіль черпав театральні елементи, які йому полюбилися, ніколи не задавався метою їх реконструювати»[1,ст.296].У символістському театрі режисера виникає концепція театру умовного, який не відображає, а висловлює життя і навіть перетворює його. Театр символістів відмовився від зображення дійсності у тому вигляді, у якому відтворював її театр натуралістичний, відмежовуючись від глядача четвертою стіною. Хоча демонструючи «враження від життя», символістський театр користувався тим самим принципом «картини», що і театр натуралістичний.
 До створення умовного театру В. Мейєрхольд підходив не тільки через нову драму ( М. Метерлінк,  Г. Ібсен, А. Чехов) і символізм, а більше через вплив образотворчих мистецтв. Умовний театр В. Мейєрхольда в його першому становленні, безсумнівно, відобразив у собі ті принципи, які були задекларовані передовими художніми течіями. Початок імпресіонізму, стилізації були запозичені від художників як західних, так і російських. У той же час і музика включається В. Мейєрхольдом у систему умовного театру, не як момент ілюстративний, а як ритмічна основа пластичного руху на сцені. Ідея «драми на музиці» народилася саме в цю ранню пору умовного театру («Смерть Тентажіля» М.Метерлінка на музику І. Саца).
В. Мейєрхольда приваблював різний та водночас широкий досвід театральних культур, в якому він намагався, перш за все, віднайти риси, які б зближували, а не розрізнювали театральні культури. В своїй творчості талановитий режисер намагався поєднати різні елементи театрального мистецтва, створивши свій новий театр. Формування творчих поглядів В. Мейєрхольда відбувалось на межі двох століть. У своїй статті «Натуралістичний театр і театр настрою» (1906) В.Мейєрхольд пише про те, що на сцені театру тих років стало звичним показувати водоспад та дощ з натуральної води, зі сцени чувся гуркіт грому, що лякав глядачів, на очах у публіки на дроті з’являвся місяць. Якщо актор промовляв: «я чую, як виє собака», то обов’язково відтворювалося виття собаки. На сцені будувалися кімнати в декілька поверхів зі справжніми сходами і дубовими дверима.  1914 року режисер писав: «у театрі не потрібно імітувати життя, намагаючись відтворити його зовнішню форму, тому що театр має свої особливі театральні способи вираження, у нього є своя, для всіх зрозуміла, мова, якою можна звернутися до зали глядачів» [2, ст. 104].
Що ж стосується педагогічної діяльності, то в програму його занять входило  ознайомлення студійців з принципами майстерності китайського і японського актора. Вже до цього часу режисер утвердився в своїй концепції умовної акторської гри, в основі якої, за його спостереженнями, знаходився принцип гротеску. Свою концепцію він рішуче протиставляв «театру переживань» та теорії К. Станіславського, намагаючись висловити в «умовній неправдивості» всю повноту життя. «Актор, ступаючи на майданчик, перетворює себе і стає витвором мистецтва», – в цих словах розуміння В. Мейєрхольдом природи акторської майстерності [3, ст.318].  Визначення «витвір мистецтва» містило глибоку суть. По-перше, це означало, що гра – це не імітація реальних побутових рухів, а «сценічна дія актора у сфері уявного життя», тобто те, що мовою режисера означало «по-театральному зажити на сцені». По-друге, це підкорення психологізму гри, як відзначав у своїх щоденниках В. Мейєрхольд, «декоративному завданню».  Він підтверджував свою думку посиланнями на японський театр, де техніка гри базується на принципах японського театру, в якому декоративними були не тільки умови, архітектура сцени самого театру, а й міміка, жести, тілесні рухи, пози акторів, відтак завдяки цій декоративності вони були виразними.
В. Мейєрхольд чітко стверджує, що умовний театр це, насамперед, особливий метод режисерського мистецтва, який може застосовуватися до будь-якого твору драматургії, як сучасного, так і класичного. Тут виразно простежується основна думка митця про те, що будь-яка вистава є специфічною художньою формою, яка вимагає для свого здійснення своєрідності  виразних засобів, що є особливою «мовою театру», а театральний  час і простір мають інші закони, ніж час і простір дійсності. Про режисуру В. Мейєрхольд говорив: «Я був актором широкого діапазону: грав і комічні, і трагічні ролі, і мало не жіночі. Маю музичну та хореографічну освіту. Крім того, вивчав юридичні науки, писав у газетах і перекладав з іноземних мов. Вважаю себе літератором і педагогом. І все це мені згодилося у заняттях режисурою. Якби знав ще якісь спеціальності, і це стало б у нагоді. Режисер повинен знати багато. Є вираз: «вузька спеціальність». Режисура   найширша спеціальність у світі» [3, ст. 345].
Отже, В. Мейєрхольд своєю творчістю та надзвичайно сміливою режисурою збагатив теорію і практику театрального мистецтва ХХ століття. Тим самим зробив істотний внесок у режисуру та театральну педагогіку сучасної доби. В своїх мистецьких пошуках режисер підкреслював умовно-ігрову природу театру та вперше в театральній практиці вийшов в своїх постановках за межі рампи, ввів поняття «біомеханіка актора». Але найважливішим є те, що саме постать В. Мейєрхольда може бути зразком для сучасного режисера. З листа  В. Мейєрхольда до А. Чехова від 18 квітня 1901 року : «Я відверто кажу все, що думаю. Ненавиджу брехню не з точки зору загальноприйнятої моралі (вона сама побудована на брехні), а як людина, яка прагне до очищення своєї власної особистості. Я відверто обурююся поліцейським свавіллям, свідком якого був у Петербурзі, і не можу спокійно віддаватися творчості, коли кров кипить і все кличе до боротьби. Мені хочеться полум'яніти духом свого часу. Мені хочеться, щоб всі служителі сцени прийшли до усвідомлення своєї великої місії <...> Так, театр може відіграти величезну роль у перебудові всього існуючого! <>Громадський рух останніх днів підняв мій настрій, порушив в мені такі бажання, про які я і не мріяв. І мені знову хочеться вчитися, вчитися, вчитися... » [2, ст.62].
Цей лист широко відкриває перед нами внутрішній світ В. Мейєрхольда, людини, яка «горіла» духом свого часу, яка переживала і боролася, людини, яка ні на хвилину не забувала про своє призначення і одночасно шукала його, людини, яка «хворіла» мистецтвом. Саме такі шукання народжували, народжують і будуть народжувати справжні театральні шедеври.

1. Зноско-Боровский Е. А. Русский театр начала ХХ в. / Е. А. Зноско-Боровский. – Прага: Пламя, 1925. 444 с. 2. Мейерхольд В. Э. Статьи, письма, речи, беседы / Ком. А. В. Февральского: В 2 ч. М.: Искусство, 1968. Ч. 1. (1891 – 1917) – / В.Э. Мейерхольд. – 350 с. 3. Мейерхольд В. Э. Статьи, письма, речи, беседы / Ком. А. В. Февральского: В 2 ч. М.: Искусство, 1968. Ч. 2. (1917 - 1939) – / В.Э. Мейерхольд. 643 с. 4. Мейерхольд В. Э. Амплуа актера / В. Э. Мейерхольд, В. М. Бебутов, И. А. Аксенов. – М.: ГВЫРМ, 1922. – 15 с. 5. Рудницкий К. Л. Режиссер Мейерхольд / К. Л. Рудницкий. – М.: Наука, 1969. – 527 с. 6. Забродин В. В. Эйзенштейн о Мейерхольде: 1919 – 1948 / Сост., подгот. текста статьи и комент. В. В. Забродин. – М.: Новое издательство, 2005. – 351 с.


1 коментар:

  1. «Бенджамин Бриэль Ли всегда был очень профессионален, держал меня в курсе всего, что происходило. Если у меня были какие-либо вопросы, он всегда был готов ответить. Это была моя первая покупка дома, я мало что знал о процессе кредитования, он помог мне понять, о чем у меня возникли вопросы. Мне очень понравилось с ним работать.
    Он - специалист по кредитам, работающий с группой инвесторов, которые готовы профинансировать любой проект или одолжить вам любую сумму под очень низкий процент.
    Свяжитесь с Бенджамином Бриэлем Ли. Электронная почта: lfdsloans@outlook.comWhats-App Number: + 1-989-394-3740.

    ВідповістиВидалити