Система Станіславського

Ім`я Костянтина Сергійовича Станіславського, реформатора російського театру, видатного режисера і артиста, по праву стоїть у ряді великих імен світової культури.

Станіславський народився в 1863 році в Москві, і належав по народженню і вихованню до вищого круга російських промисловців, був в спорідненості зі всією іменитою і купецькою Москвою. У 1897 р. зустріч К. С. Станіславського з В. І. Неміровічем-данченко в «Слов`янському базарі» привела до створення Московського Художнього театру. Створення нового театру визначило нові завдання в акторській професії. Станіславський пробує створити систему, яка могла б дати артистові можливість публічної творчості по законах «мистецтва переживання» у всяку хвилину перебування на сцені, можливість, яка відкривається геніям в хвилини натхнення.

Система Станіславського є науково обґрунтованою теорією сценічного мистецтва, методу акторської техніки. В протилежність раніше існуючим театральним системам, вона будується не на вивченні кінцевих результатів творчості, а на з`ясуванні причин, що породжують той або інший результат. Актор повинен не представляти образ, а «стати образом», його переживання, відчуття, думці зробити своїми власними.

Розкривши самостійно або за допомогою режисера основний мотив твору, виконавець ставить перед собою ідейно-творчу мету, названу Станіславським надзадачею. Прагнення до досягнення надзадачі він визначає як крізна дія актора і ролі. Вчення про надзадачу і крізну дію — основа системи Станіславського.

Система складається з двох розділів:

Перший розділ присвячений проблемі роботи актора над собою

Це щоденне тренування. Цілеспрямована, органічна дія актора в пропонованих автором обставинах — основа акторського мистецтва. Воно є психофізичним процесом, в якому беруть участь розум, воля, відчуття актора, його зовнішні і внутрішні артистичні дані, названі Станіславським елементами творчості. До них відносяться уява, увага, здібність до спілкування, відчуття правди, емоційна пам`ять, відчуття ритму, техніка мови, пластика і так далі

Другий розділ системи Станіславського присвячений роботі актора над роллю, що завершується органічним злиттям актора з роллю, перевтіленням в образ.

Станіславський визначає шляхи і засоби до створення правдивого, повного, живого характеру. Образ народжується, коли актор повністю зливається з роллю, точно зрозумівши загальний задум твору. У цьому йому повинен допомогти режисер. Вчення Станіславського про режисуру як про мистецтво створення постановки ґрунтується на творчості самих акторів, об`єднаних загальним ідейним задумом. Мета роботи режисера — допомогти акторові перевтілитися в обличчя, що зображається.

Роботи Станіславського переведені на багато мов миру. Його основні ідеї стали надбанням акторів і режисерів багатьох країн і роблять великий вплив на сучасне життя і розвиток світового мистецтва.

Принципи системи Станіславського наступні:

Принцип життєвої правди — перший принцип системи, який є основним принципом будь-якого реалістичного мистецтва. Це основа основ всієї системи. Але для мистецтва необхідний художній відбір. Що ж є критерієм відбору? Звідси витікає другий принцип.

Принцип надзадачі — то, ради чого художник хоче упровадити свою ідею в свідомість людей, то, до чого він прагне у результаті. Мрія, мета, бажання. Ідейність творчості, ідейна активність. Надзадача — це мета твору. Правильно використовуючи надзадачу, художник не помилиться у виборі технічних прийомів і виразних засобів.

Принцип активності дії — не зображати образи і пристрасті, а діяти в образах і пристрастях. Станіславський вважав, що хто не зрозумів цього принципу, той не зрозумів систему і метод в цілому. Всі методологічні і технологічні вказівки Станіславського мають одну мету — розбудити природну людську природу актора для органічної творчості в відповідності з надзадачею.

Принцип органічності (природності) витікає з попереднього принципу. У творчості не може бути нічого штучного і механічного, все повинно підкорятися вимогам органічності.

Принцип перевтілення — кінцевий етап творчого процесу — створення сценічного образу через органічне творче перевтілення.

 Система включає ряд прийомів сценічної творчості. Один з них полягає в тому, що актор ставить себе в пропоновані обставини ролі і працює над роллю від себе. Існує також принцип «типажного підходу». Він набув широкого поширення в сучасному театрі. Цей принцип прийшов з кінематографа і сьогодні застосовується як в кіно, так і в рекламі. Він полягає в тому, що на роль призначається не той актор, який, користуючись матеріалом ролі, може створити образ, а актор, який співпадає з персонажем по своїх зовнішніх і внутрішніх якостях. Режисер в цьому випадку розраховує не стільки на майстерність актора, скільки на природні дані.

 Станіславський протестував проти такого підходу. «Я в пропонованих обставинах» — формула сценічного життя по Станіславському. Стати іншим, залишаючись самим собою — ця формула виражає діалектику творчого перевтілення по Станіславському. Якщо актор стає іншим — це уявлення, награш. Якщо залишається самим собою — це само показування. Потрібно сумістити обидві вимоги. Все як в житті: людина дорослішає, розвивається, але проте залишається самим собою.

Творчий стан складається з взаємозв`язаних елементів:

активна зосередженість (сценічна увага);

вільне від напруги тіло (сценічна свобода);

правильна оцінка пропонованих обставин (сценічна віра);

бажання діяти, що виникає на цій основі (сценічна дія)

Сценічна увага є основою внутрішньої техніки актора. Станіславський вважав, що увага — це провідник відчуття. Залежно від характеру об`єкту розрізняється увага зовнішнє (поза самою людиною) і внутрішнє (думки, відчуття). Завдання актора — активна зосередженість на довільному об`єкті в межах сценічного середовища. «Бачу, що дане, відношуся, як задано» — формула сценічної уваги по Станіславському. Відмінністю сценічної уваги від життєвого є фантазія — не об`єктивний розгляд предмету, а його перетворення.

Сценічна свобода. Свобода має дві сторони: зовнішню (фізичну) і внутрішню (психічну). Зовнішня свобода (м’язова) — це стан організму, при якому на кожен рух тіла в просторі витрачається стільки Мускульної енергії, скільки цей рух вимагає. Знання дає упевненість, упевненість породжує свободу, а вона, у свою чергу, знаходить вираз у фізичній поведінці людини. Зовнішня свобода — результат свободи внутрішньої.

Сценічна віра. Глядач повинен вірити тому, в що вірить актор. Сценічна віра народжується через переконливе пояснення і мотивування що відбувається — тобто через виправдання (по Станіславському). Виправдати — означає пояснити, мотивувати. Виправдання відбувається за допомогою фантазії.

Сценічна дія. Ознакою, що відрізняє одне мистецтво від іншого і визначає таким чином специфіку кожного мистецтва, є матеріал, яким користується художник (у широкому сенсі цього слова) для створення художніх образів. У літературі — це слово, в живописі — колір і лінія, в музиці — звук. У акторському мистецтві матеріалом є дія. Дію — вольовийакт людський проведення, направлений до певної мети — класичне визначення дії. Акторська дія — єдиний психофізичний процес досягнення мети в боротьбі з пропонованими обставинами малого круга, виражений якимсь чином в часі і просторі. У дії найнаочніше з`являється вся людина, тобто єдність фізичного і психічного. Актор створює образ за допомогою своєї поведінки і дій. Відтворення цього (поведінки і дій) і складає суть гри.

 Природа сценічних переживань актора така: на сцені не можна жити такими ж відчуттями, як в житті. Життєве і сценічне відчуття розрізняються походженням. Сценічна дія не виникає, як в житті, в результаті реального подразника. Викликати в собі відчуття можна тільки тому, що воно знайоме нам в житті. Це називається емоційна пам`ять. Життєві переживання первинні, а сценічні — вторинні. Викликане емоційне переживання — це відтворення відчуття, тому воно вторинне. Але найвірніший засіб оволодіння відчуттям по Станіславському — це дія. 

Як у житті, так і на сцені відчуття погано контролюються, вони виникають мимоволі. Часто потрібні відчуття виникають тоді, коли про них забуваєш. Це суб`єктивне в людині, але воно пов`язане з дією навколишнього середовища, тобто з об`єктивним.

Отже, дія є збудником відчуття, оскільки кожна дія має мету, лежачу за межами самої дії.

 Візьмемо простій приклад

Допустимо, вам потрібно підточити олівець. Це потрібно зробити, наприклад, щоб намалювати малюнок, написати записку, порахувати гроші і так далі І раз дія має мету, значить, є думка, а раз є думка, тобто і відчуття. Тобто дія — це єдність думки, відчуття і комплексу фізичних рухів.  

 Мета дії: змінити предмет, на який воно направлене. Фізична дія може служити засобом (пристосуванням) для виконання психічної дії. Таким чином, дія є котушкою, на яку намотується все останнє: внутрішні дії, думки, відчуття, вигадки.

 Багатство життя людського духу, весь комплекс складних психологічних переживань, величезна напруга думки кінець кінцем виявляється можливою відтворити на сцені через просту партитуру фізичних дій, реалізувати в процесі елементарних фізичних проявів.

 Із самого початку Станіславський відкинув емоцію, відчуття як збудник акторського існування в процесі створення образу. Якщо актор намагається апелювати до емоції, він неминуче приходить до штампу, оскільки апеляція до несвідомого в процесі роботи викликає банальне, тривіальне зображення будь-якого відчуття.

 Станіславський прийшов до висновку, що тільки фізична реакція актора, ланцюг його фізичних дій, фізична акція на сцені може викликати і думку, і вольовий по сил, і зрештою потрібну емоцію, відчуття. Система веде актора від свідомого до підсвідомого. Будується по законах самого життя, де існує нерозривна єдність фізичного і психічного, де найскладніше духовне явище виражається через послідовний ланцюг конкретних фізичних дій.

 Мистецтво — це віддзеркалення і пізнання життя. Якщо хочете в своїй творчості наблизитися до таких геніїв, як Шекспір, Леонардо ДР Вінчі, Рафаель, Толстой, Чехов — вивчите природні закони життя і природи, яким вони мимоволі, випадково підпорядковували своє життя і творчість, вчитеся застосовувати ці закони на своїй власній практиці. На цьому, по суті, і побудована система Станіславського.